Загальноосвітня школа І – ІІІ ст. смт Запитів

Виховний захід:

«Україно, квіте любий…»

Вчитель:

Почай М. Т.

Епіграфи.

Ось вона, горда, як пісня,

Стоїть переді мною незрівняною красунею.

Дозволь подивитись на тебе, знаменита Україно…

Раміс Рискулов

Люблю, Вкраїно, я тебе, як матір син.

Ти вічно в пам’яті моїй, в житті моїм

Нестимеш пісні чарівної весно плин.

Сармен.

Вчитель. Україна здавна приваблювала до себе зарубіжних письменників. Нашій Батьківщині присвячено чимало прекрасних поетичних рядків, які зливаються у дзвінку пісню дружби. Прислухаємося ж до її величних звуків.

Звучить пісня «Родина».

1-ий ведучий. Мальовничі картини української природи, славне минуле нашого народу, його майбутнє – саме цих тем найчастіше торкались поети різних народів. Якою ж постає країна з поетичних полотен зарубіжних письменників ХХ століття?

Читець. Семибарвна, як райдуга в небесах, -

І все ж єдина.

Вікова – у горах, зелених лісах

І при долинах.

Виноградні ділянки – потонеш,

П’янять, як дурман,

Хвилі жита – не прози –

Поезії океан.

І зливаються піснею в різномовному хорі

Рев моторів із мислею лабораторій.

Щомиті дзвенить, летить у блакить,

Взимку, в жнива співа.

Тремтить в поетичному рядку натхненно,

Як на скроні – вена.

Її пісня за серце хапає –

Виростають у серця крила,

Над просторами тисячомилля

Ти летиш далеко й безкрає…

Тривога вітрів – як поглянеш,

Зливаючи хрестоматійний глянець,

На її танець.

Вві сні, наяву – потоками,

В жилах – вогонь од пісні,

І ти не можеш в неспокої

Більше устоять на місці.

Самими віками виміряна,

Розкрилена од вітровіння,

Вона – молода і вимріяна,

Сьогоднішня Україна.

2-ий ведучий. Такою побачив нашу Батьківщину молдавський поет Еміліан Буков. А для білоруса Олеся Ставера Україна – це найщиріша пісня, непогасна мрія, легендарна слава.

Читець. Твій характер і поступ – билинний,

Голос твій – ніби спів солов’я.

Україно моя, Україно,

Найщиріша ти пісне моя.

Любий простір мені тополинний

І дзеркальна Дніпра течія.

Україно моя, Україно,

Непогасна ти, мріє моя.

Славлю я твій політ соколиний

І синів, що упали в боях,

Україно моя, Україно,

Легендарна ти славо моя.

Танець з рушниками.

Ведучий. У поезії киргизького митця Раміса Рискулова Україна постає в образі чорнобривої красуні.

Читець. Ось і я на милій Україні. Вільним луком –

Брови у дівчат тутешніх,

Вітаю чорноброву Україну.

Дивлюсь на усміхнених дівчат.

З жагучою дзвінкою мрією прилинув я на Україну.

Ось вона, горда, як пісня

Стоїть переді мною незрівняною красунею.

Дозволь надивитись на тебе, знаменита Україно.

2-ий ведучий. Як лагідно і ніжно звучать ці слова. Вони – поетичне освідчення в любові до нашої землі. Цим світлим почуттям дихають і рядки росіянки Марії Комісарової.

Читець. Мов пісня, Україно, ти мені.

Із соняхами, з мальвами в вікні,

З Каховкою в розсипищах вогнів,

І мрією твоїх майбутніх днів.

Я всю тебе – до хвиль морських пройду,

До кожної билинки припаду.

І полином дихну…

А навесні

Ти вишнею постанеш у вікні,

Цвітінням рожевіючих садів,

Роздолом плес

І люстрами ставків.

Я так люблю святковий твій убір,

Стрічки твої, мов райдуг перебір,

Небес твоїх шатро, що повне зір,

І даль твоїх доріг, без меж і мір,

І яблука в довженківських садах,

І сонце в кожній краплі на гілках…

Пісня «Україно»

1-ий ведучий. Квітучий край вишневих садів, кучерявих чорнобривців, усміхнених соняшників, гордих мальв… Такою Україна залишилася в пам’яті багатьох зарубіжних поетів. Не випадково в їхніх віршах вона порівнюється з незрівняним квітом, який назавжди причаровує кожного, хто хоча б раз побачив його.

Україно, квіте любий,

Сонячная руто… -

так зворушливо звертається до нашої неньки білоруський співець Янка Купала. І, немов поетичне відлуння цих рядків, звучать слова казаха Музафара Алімбаєва:

Край Україно! Цвіте мій,

Ти вчарував мене любов’ю.

Лиш вітром з-за Дніпра повій –

І я сумую за тобою.

2-ий ведучий. Таке почуття знайоме чи не кожному письменнику, який побував на українській землі. Мабуть, саме воно надихало митців на поетичне повернення до Тарасового краю.

Читець. Ти перед поглядом моїм – зоря із хмар.

Я чулим серцем голос твій ловлю здаля.

З дитячих літ бринить в мені вогнем «Кобзар»,

Мов любий брат, Тарас зі мною розмовля.

Люблю безкраї та рясні твої лани,

Що височать дзвінкими горами зерна,

Вкраїни душу дніпрової глибини,

Котра чаїно понад бурями злина.

Ласкавим кличем повсякдень зовуть мене

Поля полтавські, що зернять пшеничну річ,

І водоспадів із Карпат биття шумне,

І мрійно-смутна українська тиха ніч.

Преславний Київ я люблю, мов рідний дім,

Люблю, Вкраїно, я тебе, як матір син.

Ти вічно в пам’яті моїй, в житті моїм

Нестимеш пісні чарівної весно плин.

1-ий ведучий. Україна – це безкраї лани Полтавщини, величні Карпати, шахти Донбасу, морське узбережжя Криму… Найрізноманітніші куточки нашої Вітчизни надихали на творчість майстрів слова. Свідчення тому поезії вірменина Аршалуйса Маркаряна «У Полтаві», башкира Максуде Сюндюкля «Донецьк», туркменки Дебори Вааранді «День в Криму», росіянина Миколи Шумакова «Запоріжжя».

2-ий ведучий. Багато прекрасних віршів присвячено золоточолому Києву. Ось яким у середині ХХ століття побачив славне місто турецький поет Назим Хікмет.

Читець. Я на порозі міста зупинився.

І зрозумів, що це ж про нього мріяв,

А ще як в очі карі подивився,

То так відразу ж й закохався в Київ.

У ньому гори й води – все священне,

І золотих пісків Дніпро насіяв,

Стоять каштани, мовби наречені,

І я відразу ж закохався у Київ.

Йому вже тисяча п’ятсот. Віками

Його точили люті буревії,

Обличчя помережане пружками,

Та я відразу ж закохався в Київ.

Над ним блакить, як у моїм Стамбулі,

І ніби рідний вітерець повіяв.

Я Київ славити у віршах буду,

Бо я відразу закохався в Київ.

Пісня «Києве мій».

Ведучий. Багато поетів щиро зізнавались у любові до нашої землі. Чорнобрива красуня, яскрава зоря, горда пісня, квітуча вишня – такою постає Україна в їхній уяві.

2-ий ведучий. Художники слова не тільки оспівували красу української землі, а й, звертаючись до її історії, прагнули осмислити долю українського народу. Одним із них був поляк Юзеф Лободовський. Своєю діяльністю і подвижницьким життям він будував мости між двома народами – польським і українським.

1-ий ведучий. Поет назвав Україну першою батьківщиною (по лінії батька його рід йде від знаменитого козацького гетьмана Григорія Лободи). До української тематики Юзеф Лободовський звертався в численних творах – збірки поезій «Кінь отамана Лободи», «Золота грамота», вірші «Пісня про Україну», «Полісся», «Т. Шевченко», поема «Похвала Україні» та інші твори. Поет свято вірив у світле майбутнє нашої землі.

Читець. Ти, Україно, листків цих сердешний біль,

листків, що універсалом бути хотіли б,

а відлітають за вітром, мов голуби білокрилі,

 колись, як щасливіші дні у твій край завітають,

прочитаєш, як в мить перед боєм,

молитву читають, і сином признаєш своїм,

як не нині – в прийдешніх днях,

поета, що ляхом був та славив тебе в піснях.

Пісня.

Ведучий. Щасливе прийдешнє українському народові пророкували й інші поети. В їхніх віршах – щирі побажання Україні. Дзвенять вони багатьма мовами світу і линуть над землею, немов білі лелеки, що несуть на своїх крилах мир і дружбу.

L’ukraine – est un beau pays (французькою).

La Ukrainia es una pais muy linda (іспанською).

Ukraine is favorite country (англійською).

Читці. Дніпро у хмаринах чаїних

До київських гір поспіша.

Безсмертна, живи, Україно,

Як пісня, як серце й душа!

*    *    *

Линь же в завтра лебедино

І співай натхненно,

Україно, Україно,

Люба наша нене!